Вчинення злочину під фізичним або психологічним примусом
321702 ПЕРЕГЛЯДІВ
Відповідно до статті 40 Кримінального кодексу України не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
Під фізичним примусом слід розуміти такий вплив на тілесну недоторканність та свободу особи, коли вона позбавляється можливості діяти за своїм розсудом, примушується до вчинення суспільно небезпечного діяння, яке завдає шкоди правоохоронюваним інтересам або створює небезпеку заподіяння такої шкоди, шляхом застосування до неї фізичного впливу. Фізичний примус полягає у заподіянні тілесних ушкоджень, завданні ударів, нанесенні побоїв іншій особі, застосуванні до неї інших насильницьких дій, що завдають фізичного болю або призводять до втрати можливості керувати своїми вчинками. Також він може бути таким, що позбавляє особу, щодо якої вони застосовані, фізичної можливості діяти (зв’язування, замкнення у приміщенні, тілесні ушкодження, що призвели до втрати свідомості тощо) або полягати у тому, щоб зламати психологічний опір особи і примусити її до вчинення забороненого законом діяння і він здійснюється шляхом мордування, катування тощо.
Під психічним примусом слід розуміти вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч власній волі вчинити або утриматись від вчинення певних протиправних дій. До психічного примусу можна віднести погрозу вчинення стосовно особи фізичного насильства; застосування або погрозу застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб; знищення або погрозу знищення майна, що належить особі, його рідним або близьким; погрозу розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці. Як правило, застосування до особи психічного примусу не позбавляє її можливості керувати своїми діями, а тому психічний примус не завжди визнається обставиною, що виключає злочинність діяння.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 КК вчинення дії або бездіяльності, що заподіюють шкоду правоохоронюваним інтересам, під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками, не визнається злочином. Проте, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, а також заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом психічного примусу, вирішується залежно від наявності або відсутності стану крайньої необхідності.
Тому заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка під час вчинення діяння знаходилась під впливом непереборного фізичного примусу, внаслідок якого не могла керувати своїми вчинками, тобто повністю була позбавлена можливості вільно приймати рішення, визнається самостійною обставиною, що виключає злочинність такого діяння. Отже, неможливість особи внаслідок застосування до неї фізичного примусу керувати своїми діями, у разі заподіяння нею шкоди, є безумовною підставою невизнання такого діяння злочинним.
У випадку застосування фізичного примусу, який повністю виключає можливість особи діяти на власний розсуд, кримінальна відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повністю виключається на підставі частини першої статті 40 КК України.
У разі, якщо особа зберігала можливість керувати своїми діями, як визначено частиною другою статті 40 КК України, особа не підлягає такій відповідальності за тих самих умов, що і при крайній необхідності.
Довідково повідомляємо, що крайня необхідність – це заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
У цьому разі відповідальність за завдання шкоди правоохоронюваним інтересам настає тільки у випадку перевищення меж крайньої необхідності, тобто, якщо заподіяна шкода є більшою за, ніж відвернена шкода.
